Поезія

Вірш: “Стояла я і слухала весну”

Стояла я і слухала весну, 
Вона мені про все оповідала: 
Про днину ту омріяну ясну, 
Яку в зимовім сні вже відчувала. 

Так гамірно та оповідь лунала, 
Щасливо все співало навкруги. 
Напевно, що й мене собі признала, 
Теплом торкнувшись ніжно до руки. 

А я стояла, все, здалось, спинилось
Від миті радості, що сповнила мене.
Весна в мені нарешті розчинилась, 
І більш ніхто її повік не прожене. 

Я буду йти життям, неначе полем, 
Так по-весняному заквітчанним в душі. 
Не сповнюсь більше тим життєвим болем, 
Який з’їдав мене не раз в тиші. 

Наперекір усім в житті незгодам, 
Земним стихіям, що стрічають нас, 
Весну душі нестиму всім народам:
В собі знайду для цього сили й час.

© Сергій Ущапівський 
01.03.2021

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.