Вірш: “Страхи свідомості”
Сахається подеколи свідомість, Мов дикий звір, що скочив на диби, Коли любов з’являється натомість Печалі — і шепоче «полюби». Збентежена, налякана достоту Душа несміло знизує плечима. Немовби вгледіла якусь істоту, Яка ховалась тихо за дверима. …Колише пам'ять спогади мої, Уява образи малює щастя. Відчувши руки на плечах твої, Я вірю щиро: все у мене вдасться… © Сергій Ущапівський 11.02.2022
2 коментарі
Валентина
В своїх долонях я несу тобі розраду, ступаю обережно і поволі
Щоб не розплюхати усього життєдайного: тепла, уваги, ніжності, довіри
Воно наснаги дасть, поверне сили, геть прожене усі страхи
Ти тільки вір і впевнено здолаєш негаразди, бо тимчасова це з від’ємним знаком полоса
Повір у себе так, як в тебе вірю я… Частіше слухай талісман, який я дарувала твоєму віршованому герою. Гарного настрою. Щасти.
Сергій Ущапівський
Дякую!