Вірш: “Тебе згадаю…”

Осіннє листя в коси заплету, 
Хмільних дощів відчую роси. 
Весь сум із серця свій змету, 
Який мені болів ще й досі. 

Не загублюсь у почуттях
І не знеціню неповторне, 
Що є у любих відчуттях
І для душі таке коштовне.

 …Я не піду в осінню безвість
І не пущу у себе розпач. 
Хмільні дощі, та є тверезість, 
Тож кинуся від них у розтіч. 

Набудусь вмить оцю із світом, 
Тебе згадаю… та востаннє —
Ім’я, що світлом було світлим, 
Промовлю стишено вустами…

© Сергій Ущапівський
05.10.2021