Вірш: “Тебе згадаю…”
Осіннє листя в коси заплету, Хмільних дощів відчую роси. Весь сум із серця свій змету, Який мені болів ще й досі. Не загублюсь у почуттях І не знеціню неповторне, Що є у любих відчуттях І для душі таке коштовне. …Я не піду в осінню безвість І не пущу у себе розпач. Хмільні дощі, та є тверезість, Тож кинуся від них у розтіч. Набудусь вмить оцю із світом, Тебе згадаю… та востаннє — Ім’я, що світлом було світлим, Промовлю стишено вустами… © Сергій Ущапівський 05.10.2021