Я видумав образ твій з ніжних думок,
Створив із усього, що в серці ховалось,
Пустив їх у простір, неначе струмок,
Луною кохання щоб в нім обізвалось.
За сотні шляхів, кілометрів доріг
Тебе відчував — незвичайно тендітну.
Твій образ, який у думках я беріг,
Мені дарував іншу вдачу помітну.
Тож небо почуло, а серце відчуло,
Зустрілись з тобою у довгих роках.
Легесенько вітром миттєво війнуло,
Відчулось тремтіння у наших руках.
Пішли по життю далі впевнено разом,
Обравши любов, як маяк в нашій долі,
Щоб тільки удвох милуватися часом
І Господа Бога коритися волі.
…Мені без тебе світ, немов пустеля,
Твій голос, неначе повітря ковток,
Натхнення величне, у суті, як скеля
Від чого легким видається мій крок.
Зізнаюсь відверто, для себе я знав:
Ти в світі існуєш не тільки в думках.
Зустрітись ми мали, бо я тебе звав,
У них я звучав, як в джерельних струмках…
© Сергій Ущапівський
15.09.2021
