Вірш: “Ти — наче храм, в якому я молюся”
Мені б тебе не втратити у днях, В рутині їх життям не загубити. Твій образ вгледіти в усіх вченнях, Щоб зрозумів, як зміг я полюбити. Без тебе важко в світі існувати, Ти — хліб з водою, той, що є у мене. Навчилась здалеку собою зігрівати. А як то робиш? Диво незбагненне. …Ти — наче храм, в якому я молюся, Моя надія, мій в житті маяк. Зізнатись сам тепер собі боюся: З тобою можу жити, сам — уже ніяк… © Сергій Ущапівський 01.09.2021
Вам також може сподобатися
Вірш: “А всім нам треба зовсім небагато”
Вірш: “У чому ж вимірюють люди життя?”
3 коментарі
Диво
Блакить очей, мабуть, така, як в неба,
Та тільки меж нема, кордонів й глибини.
Їх споглядати — то життя потреба,
Люблю тебе й не маю в тім вини.
© Сергій Ущапівський
Сергій Ущапівський
А хочеш в небі зірку запалю?
Назву ім’ям, яке мені священне.
А все тому, що я тебе люблю,
І почуття це в силі нескінченне.
Нема речей між нас земних,
Щоб це кохання відтворити.
Світил небесних, тих німих
Яскравість може повторити.
…До Бога я в душі звернусь,
На небі хай зоря палає,
Якій я ранком усміхнусь,
Коли ще тільки-но світає…
© Сергій Ущапівський
10.08.2021
Валентина
Знаєш я думаю ти – безнадійна думаю я – безнадійний теж отже і відчай у нас подвійний і прирва між нами – майже без меж… Але одна – ніжність між нами але одна – темрява в нас навіть про це не розкажеш словами навіть із цього не вишепчеш джаз… Тільки довіра без міри і віра віра у бога якого нема – тіло до тіла шкіра до шкіри близкість невміла поки зима. Білим по білому пишуться вірші чорним по чорному тіні лежать все що було не повториться більше буде хіба що німа благодать… Милістю милістю сповняться вени виросте виросте з цього весна все сокровенне сходить окремо – і одкровення і чудеса … Ти – безнадійна я – безнадійний дві безнадії – дика краса наше прощання буде повільним і безконечним як небеса. ( Юр. Іздрик 21. 11. 19) Гарного настрою, гарних зимових свят!