Усе на світі щось говорить кожну мить,
Куди не глянь — почуєш дивні речі.
І навіть вітер, той, що між дерев шумить,
Нас позбавляє звуків порожнечі.
Ось чути голос стомлено античний,
Ледь тільки очі вгледіли собор,
Який, мов сторож всесвіту готичний,
Чекає хронік часу всіх повтор.
А далі йдеш і чуєш інший гомін,
Ось промовляють вулички вузькі.
Щось шепче з неба сонця промінь —
Про драми, про життя усі людські.
І небо всюди, де б не був,
Душевне слово також скаже.
Грозою навіть — щоб почув,
Дощами по землі проляже.
…Такий бо світ, весь час живий,
Його почути здатен кожний.
Хто в нім віддавна, хто — новий,
Хто чути серцем все спроможний.
© Сергій Ущапівський
21.10.2021
