Поезія

Вірш: “Чи хтось кохав ще в світі так?”

Чи хтось кохав ще в світі так, 
Щоб розривало зсередини?
 Коли стерпіти вже ніяк
Відсутність любої людини. 

Весь світ стає такий великий,
 Все зайве в нім тобі й нудне,
Хоч він насправді і столикий —
В думках обличчя лиш одне. 

Хвилини тягнуться роками, 
Час мов завмер на місці тім, 
Всі дні постали вмить ночами,
 Чужим став навіть рідний дім. 

І так ятрить, щемить сердечно, 
Неначе в тебе щось забрали.
 І це триває безкінечно, 
Немовби душу твою вкрали. 

Та пустота тебе з’їдає, 
Думкам спокою не дає.
 Між ними люто завиває, 
Чим болю тільки завдає. 

В коханні справжні є скарби,
 Із ним життя ти інше маєш. 
Та можна вмерти із журби, 
Як нерозділено кохаєш.

© Сергій Ущапівський 
25.05.2021

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.