Чи хтось кохав ще в світі так,
Щоб розривало зсередини?
Коли стерпіти вже ніяк
Відсутність любої людини.
Весь світ стає такий великий,
Все зайве в нім тобі й нудне,
Хоч він насправді і столикий —
В думках обличчя лиш одне.
Хвилини тягнуться роками,
Час мов завмер на місці тім,
Всі дні постали вмить ночами,
Чужим став навіть рідний дім.
І так ятрить, щемить сердечно,
Неначе в тебе щось забрали.
І це триває безкінечно,
Немовби душу твою вкрали.
Та пустота тебе з’їдає,
Думкам спокою не дає.
Між ними люто завиває,
Чим болю тільки завдає.
В коханні справжні є скарби,
Із ним життя ти інше маєш.
Та можна вмерти із журби,
Як нерозділено кохаєш.
© Сергій Ущапівський
25.05.2021
