Зелені луки, плеса поміж них,
Краса довкола усього чарує.
Завмер на місці — і від того стих,
Це щастя мить, тож хай вона вирує.
Стояв, втішався й милувався,
Стояв весь світ і теж дививсь,
Як я красою чарувався,
Молився стиха і сльозивсь.
…Стояли з світом гомоніли,
Мовляв щось кожен про своє.
Ми, як ніхто, з ним розуміли,
Що втіху нам обом дає.
Без слів вели свою розмову,
Та так, що не хотілось йти.
Я вчив незнану досі мову
Поміж людської суєти.
В той час відчув себе малятком,
В душі якого щось росте —
Допоки ще малим зернятком,
Яке в величне проросте…
© Сергій Ущапівський
05.08.2021
