Вірш: “Ще вдосвіта молилась я до Бога”

Ще вдосвіта молилась я до Бога, 
Зоря десь в небі слухала мене. 
Для неї стала, як її небога, 
Хоч і живу своє життя земне. 

Просила в Господа наснаги і прощення, 
Підтримки в миті, де вже сил нема. 
Очима вгледіти душі своїй прозріння, 
Не пізно — тільки вчасно, зокрема. 

Душі людської всі відомі страсті, 
За них найбільша є ота тривога. 
Тож щоб минули ці в житті напасті —
Ще вдосвіта молилась я до Бога…

© Сергій Ущапівський
06.06.2021