Осінній ранок настає повільно,
Ранкове світло ллється у вікно.
Стає від того якось навіть хмільно,
Відчутне щось — забуте вже давно.
П'янію в тих незвичних відчуттях
І розчиняюся без будь якого смутку.
В моєму серці вже стоять в дверях
Безцінні речі із мого набутку.
Життєвий досвід, зрілість всіх років,
Які мене навчали в них щосили,
Тих драм, що сипались з усіх боків,
Як цвіт дерев, коли їх потрусили.
Задовільнюсь життя плодами,
Сприйму усе як милість божу.
І між подій всіх холодами
Скажу собі: «Я знову зможу».
© Сергій Ущапівський
25.10.2021