Поезія

Вірш: “Єднання з природою”

А він чекав той ліс, віки, а може, й більше, 
Вдивлявсь в лице моє і листям тріпотів. 
Бувало — швидко, час від часу — повільніше,
 Крізь дрімоту мені щось ледве шамотів. 

Вітрів вустами промовляв мені слова. 
Про що спитаєш? Мабуть, про одвічне.
Про мудрість ту, що для лісів вже вікова,
В якій багатство літ живе непересічне.

І дійсність візьме й перетвориться на сон, 
Ще мить мине — і зовсім казкою постане.
 Речей незнаних, з ким зіллюся в унісон
У тому спокої, який в душі настане…

© Сергій Ущапівський
23.02.2022

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *