Нічого такого насправді не сталось,
Щоб в буднях надалі із ними зосталось.
Лишилося в серці п’янкою весною,
Любов'ю такою, що є неземною.
Не трапилось диво, єдине для двох,
Яке позбавляє журби і тривог.
У серці під корінь погане все вижне,
Натомість посіє там щось дивовижне.
Хоч двоє моменту того так чекали,
Не раз уявляли перони, вокзали,
Де будуть слова про кохання звучати,
Новим почуттям разом жити навчати.
Нічого такого насправді не сталось,
Щось наче всередині них обірвалось.
До цього моменту такі ще знайомі —
Постали іксами, які невідомі.
…Іронія долі? Чи, може, так треба?
Любов, у якій є щоденна потреба,
Для них залишилася чимось примарним,
Від того, що вчора здавалось реальним…
© Сергій Ущапівський
15.11.2021
