І ти прийдеш, незнана досі мною,
Стихія дивна — та, що звуть усі любов.
Красою чудною, сяйливою весною
Мене п'янити станеш ніжно знову й знов.
Я не спитаю, де блукала стільки,
Чому зістарився чекати в самоті.
Візьму за руки, обійму тебе — і тільки,
Проговорю все інше в німоті.
В мовчанні поглядом усе тобі скажу,
Зізнаюсь в тому, як тебе чекав роками.
Я душу стомлену відверто покажу —
Торкнешся тільки-но мене руками.
Лише не щезни, наче то був сон,
Моїм життям залишся до останку.
Його віддав тобі я щиро у полон
Іще тоді, коли побачив зранку.
© Сергій Ущапівський
11.04.2021
