Вірш: “Зимовий роман”

Зимовим подихом прикрашу сірі будні
В осінній день, коли мовлятимуть вуста: 
«Яку красу величну, миті незабутні 
Природа світу пише інеєм листа». 

Листком паперу вибрала довкілля, 
Стежки у ньому — за мальовані рядки. 
В години ночі і зимового дозвілля
Нам пише казку, що читатимуть зірки. 

Ось ставить знак незвично розділовий, 
Посеред поля побіливши деревце. 
Стоїть так мужньо дуб білоголовий, 
Веде свою розмову з вітерцем. 

Ніяк не крапка він — скоріше, мабуть, кома, 
Бо далі видно білі розчерки пера
Красуні осені, якій незнана втома,
Їй написати лист отой зимі пора. 

Розповісти про всі свої пригоди,
 Про зустріч з літом і прощання теж. 
Про розділові знаки непогоди, 
Які, бувало, ставились без меж. 

…Сезонність тих усіх листів
Для нас постане як роман, 
Що написавсь із почуттів —
Любові без душевних ран…

© Сергій Ущапівський
30.11.2021