Вже десь за обрій сонце опустилось,
І морок сутінок геть землю обійма.
Здавалось, все навколо притомилось,
Стомилась навіть матінка Земля.
Хоч і хотіла б, мабуть, відпочити
За день пройдешній, що ось і минув.
І поки ніч триває, воду спрагло пити,
Набратись сил в дощі, що так линув.
Десь по-весняному принадно і грайливо,
Краплинками скропивши все навкруг,
Берізок доторкнувшись пустотливо,
І квітів, що навколо вже цвітуть.
Та соловейко в гаї причаївся,
Вечірні трелі там свої завів,
У них геть зовсім розжалівся,
Не знаючи, що все навколо спить.
І та чарівна, ніжна колискова
Так ллється тихо навкруги.
Неначе п'єса то якась святкова
Етюди дивні нам показує свої.
А може, мавка причаїлася у лісі
Наспівує там пісню ту свою,
Чекаючи когось у передліссі
Вже зовсім будучи лукавою.
От так красу б ту вічно споглядав,
В чудову музику поринувши природи,
Мабуть, до ранку, вийшовши на ґанок,
Допоки б там і не зустрів світанок.
© Сергій Ущапівський
01.03.2021
